Прибули ми до Кореї 14 вересня 1995 року. Позаду дорога до Сеулу. І от, нарешті, на летовищі в Кванґчу  нас очікувала  Юлія Кім. Я познайомився з нею ще у 1991 році в Пітсбурґу (США). В жовтні 1994 року ми знову відновили наше давнє знайомство. Саме тоді Юлія запросила мене в гості до себе в Південну Корею на відзначення  десятилітнього ювілею чуда, коли  в її хаті статуя Пресвятої Богородиці  спочатку почала плакати і плакати кривавими сльозами, а потім мироточила. Було це  30 червня 1985 року. Справи мене затримали і я не зміг приїхати безпосередньо 30 червня 1995 року, а лиш у вересні з малою групою паломників. Отож тільки ми зійшли з літака, як  Юлія мене обняла і в мить мене огорнув  запах троянд, який постійно супроводжував Юлію. Приїхавши до Нажу, ми відразу прийшли до каплиці на честь Пресвятої Богородиці, яку спорудила Юлія з чоловіком Юлієм. Нашого приїзду вже очікувала велика  громада корейців, майже двісті чоловік. Разом ми молились  до опівночі.  Наступного дня, у п’ятницю, 15 вересня, підвечір нас посадили в машини і повезли на плато серед високих гір Нажу, щоб відправити Службу Божу.

    Священики, як годиться,  підготували велику білу гостію і ще декілька малих частиць разом з вином для  Євхаристії. Нас трьох священиків  співслужили Службу  Божу. Вже смеркало. Ми закінчили  відправу при світлі автомобільних фар, бо вже стемніло. Після Служби  Юлія підійшла до мене і запитала: “Я бачила веселку у нічному небі під час освячення. Щоб це могло означати?”  Через нашого перекладача я пояснив Юлії про веселку. Якщо ми звернемося до Святого Письма, то  після великого потопу Бог вказав на  веселку, як на символ, що має нагадувати про першу угоду Божого миру і благословення, яку Він уклав з оновленим людством. Натомість Служба Божа – це пам’ять про останню угоду-заповіт, яку Господь уклав через Жертву  Свого Сина і вічну чисту жертву Євхаристійну.

    Для мене це було завершенням дня. Весь час я очікував нагоди, коли  відправлю Службу, але не з думкою, що стану свідком чуда, а щоб справді принести Євхаристійну Жертву.

    За весь тиждень я тільки один раз розмовляв з Юлею через  перекладача Рафаїла. Я жив в Нажу  хвилина за хвилиною, не знаючи, що мені принесе цей день чи інший. Я не міг нічого планувати.

    П’ятниця, 22 вересня 1995 року виявилась святковим днем. Наші господарі запросили отця Фінна і мене, владику  Романа, на рибу в ресторані на узбережжі Тихого океану. Юлія і невеличка громада, яка жила з нею в Нажу, захотіли відзначити наш приїзд. Пригощали нас корейськими стравами, зокрема сашімі - на дрібно порізана сира риба - і свіжозловлений восьминіг так, що шматочки його ще ворушилися. Після обіду ми сіли у машини і знову вирушили у мандрівку. А я постійно тільки про те й думав: коли ж я  нарешті відправлю Службу Божу. Вже після четвертої години пополудні ми виїхали на високу рівнину, плато, серед мальовничих гір. Я зрозумів, що тут ми і будемо знову правити Службу Божу.

    Зі мною приїхали два священики, о. Йосиф Фінн з Канади та о. Алоїз Чанг з Кореї. Вони співслужили мені на Літургії, на якій було шістнадцять вірних корейців-католиків, які прийшли разом з Юлею Кім. 

    Жодна фантазія не спроможна описати той другий бенкет, який Христос і Богородиця тим часом готували для нас. Небесна аґапа, Євхаристійний бенкет, під час одного з найбільших чуд, які вчинив Господь за двадцять століть існування Церкви. Перед нашими очима освячена гостія і вино перетворились у живе Тіло, точніше саме Серце, і Найсвятішу Кров Ісуса Христа, через заступництво Його Пресвятої Матері.

    Усі ми прийняли Євхаристійне Тіло і Кров Ісуса Христа, але в устах Юлії євхаристійна гостія-оплаток  перетворилась у дійсні види Тіла і Крові. Усі ми відчували смак гостії і вина, коли  прийняли святе Причастя. Ми вірили, що це власне і є справжнє Тіло і Кров Христа в Євхаристії. Через Службу Божу ми були поєднані з Живим і Прославленим Христом, Який на Престолі оновлював Свою Містичну, але дійсну Жертву, приносячи Себе як Божественну жертву із Своїм містичним Тілом-Церквою Небесному Отцеві.

   А Юлія відчула смак дійсної Крові і дійсного Тіла, що набубнявіло і рухалось в її устах, а також  сильний запах крові. Отець Йосиф Фінн сидів за престолом на віддалі метра від Юлії і бачив, як біла гостія перетворювалась у багряне живе тіло. На устах Юлії вид неквашеного хліба перемінився у вид Тіла, а вид вина у вид Крові. 

    Присмерком, о п’ятій тридцять, у ту незвичайну п’ятницю ми дивились на Живе Тіло, що кривавило на її язиці, і кров, яка наповнила уста і проступала на губах. Один  корейський мирянин  Себастіян  прибув на  святкування, на цю Службу і під час святого Причастя  виміряв товщину тієї гостії, що перетворилась в устах Юлії. Він мав при собі паличку, яку підніс до її уст. Гостiя-серце була майже п’ять міліметрів завтовшки.

    Пізно ввечері того ж самого дня, 22  вересня  1995 року, мені передали  фотографії  з Служби Божої, яку ми тільки-но відслужили кілька годин ранiше на імпровізованому престолі, який Юлія Кім спорудила з друзями на плато.  На фотоґрафії -  Юлія Кім, сорокадев’ятилітня корейська мама і бабуся, яка від прадідів була будисткою за вірою, але за переконанням прийняла католицьку віру і охрестилася. З фотографії видно, як під час Причастя оплаток на її язиці перетворився у багряне живе тіло, що було схоже на людське серце. Ми збагнули справжню велич того чуда тільки тоді, коли подивились на фотографії, в яких  добре видно, що гостія перетворилась у Живе Серце.

    У листопаді, того ж таки 1995 року я показав ті фотографії  дитячому лікарю Гелен Адамс. Вона відразу підтвердила, що тіло у формі серця на фото - справді серце немовляти. Вона також підтвердила, що вигляд ліній вен та деякі інші ознаки вказують на те, що це дійсно людське  серце, дитяче.

    Це – перший раз, коли людські очі побачили живе Серце Господа Нашого і Спаса Ісуса Христа, те Серце, що настільки полюбило світ, що принесло Себе у Жертву, для того, щоб ми могли жити і не бути навіки втраченими.

    Серця всіх, хто був присутній того пам’ятного вечора, сповнились однаковими почуттями: ми стали одним серцем, однією думкою.

    Тільки через два місяці, у листопаді, коли я нарешті отримав текст послання Ісуса до Юлії під час того її чудесного  Причастя, ті слова Ісуса підтвердили те, про що я раніше тільки здогадувався:”Моя Мати у цій хвилі об’являє Моє Серце єпископові…”

    Те, що ми бачили того вересневого вечора -  було дійсно Серце Ісусове. Спочатку в Кореї, а потім у Канаді, коли я показував фотографії з тих подій, люди по-різному реагували на них: від зневіри, цинізму і байдужості – з одного боку, до - мовчазного подиву цій небесній містерії, що стала виявом віри в Євхаристію у Католицькій Церкві, таїнства священства, навернення і християнства взагалі.

    Мені довелось почути різні висловлювання:”Яка гидота”, “Це фотограф спеціально все так підтосував”. Закидали Юлії, як їй вдалося непомітно підмінити гостію шматком м’яса? Заперечували, що це є приватна об’ява і ніхто інший не повинен у це вірити. А інші говорили навпаки.

    Перед нашим від’їздом з Кореї, корейські бізнесмени запросили декого з громади Юлії на зустріч зі мною у Сеулі. Господиня дому була будисткою. Вона вже дещо знала про християнське католицьке вчення, але коли вона почула мою розповіть, і побачила знимки і відео, то того дня вирішила прийняти хрещення в Католицькій Церкві. Її приятелька кореянка-методистка відразу повірила в це чудо, бо воно відповіло на всі її питання і розвіяло сумніви про католицьку Євхаристію і безженне католицьке священство, целібат.

    Натомість священики, богослови, єпископи і деякі католицькі вірні, яким я показував ті фотографії – не  повірили, і тому вигадували усілякі богословські теорії,  залишаючись або байдужими, або переляканими  цим новим об’явленням.

    “Це - моє Тіло, це - Моя Кров”’ – сказав Ісус, розламуючи євхаристійний хліб і роздаючи своїм апостолам, коли на Тайній Вечері Він виконав те, що обіцяв під час помноження риби і хліба на березі Генезаретського озера. Ісус є Хлібом Життя. 

     “Хто прийде до Мене не голодуватиме, хто повірить у Мене не матиме спраги ніколи”(Ів.6, 15).

     Ісус п’ять разів повторював і підкреслював, що Його Тіло – правдива пожива, а Його Кров – правдивий напій для Вічного Життя. Хто їстиме Його Тіло і питиме Його Кров, матиме Життя вічне у собі, і Він воскресить його в останній день.

     Богослів’я і доктрина Католицької і Православної Церков по сьогоднішній день навчають одного й того ж самого: хліб і вино перетворюються у Тіло і Кров Христа. Ця обітниця Христа видавалася безчестям для жидів і глупотою для народів. Такою її бачать ліберальні католики, богослови, деякі вірні, навіть дехто з священиків. А протестанти і по сьогоднішній день вважають її ганебною.

    Слова Христа виразні і недвозначні. Він їх ніколи  не відкликав. Коли фарисеї і саддукеї відійшли від Ісуса і лише його дванадцять апостолів залишились, тоді Він звернувся до апостолів із запитанням: ”Чи і ви мене покинете?”

    З берегів Тиверіадського озера Ісус дивиться крізь віки в наші дні. І бачить як ті, хто пізнав Його через Його Церкву сьогодні відвертаються від Нього із зневірою і недовір’ям. Його серце сповнене болем і з докором, звернене до неомодерністів,  інтелектуалів у Церкві: “Чи і ви Мене покидаєте?”

   У тих словах до Юлії Він виливає всі почуття Свого Серця: ”Багато церковників, навчаючи  про Мене використовують складні аргументи і  мудрування і забувають, що Євхаристія – Моя істинна сутність і захоплююча простота Моєї Євангелії, яку Я проголошую. Так чинити, то наче обкидати болотом простий люд.”

    З тих, хто бачив фотографії корейського чуда, чув про нього, бувають і такі, що висувають  безглузді богословські аргументи; покликаються на постанови Тридентського Вселенського собору, який ствердив, що в Євхаристії Христос перебуває незмінним і прославленим Тілом, і потім запитують: як може Євхаристія кривавити чи перемінюватися в живе криваве тіло. А тим більше у живе серце? Зрештою: яка доцільність такого чуда? Історія Церкви налічує більше як 160 офіційно визнаних євхаристійних чуд. Розповім  лише про два: чудо в Ланчано і Болсена  обидва в Італії.

    На початку УІІІ-го століття монах-василиянин  в Ланчано, (біля К’єті, Італія) правив Службу Божу. Після освячення його мучили сумніви чи справді присутній Ісус під видами хліба і вина. У нього на очах гостія  по краю кола перетворилась у живе тіло, а в центрі залишилась у вигляді оплатка. Освячене вино перемінилось у багряну кров, яка з часом згорнулась у п’ять маленьких грудочок.

    Та гостія і кров зберіглись і по нинішній час. Папи свого часу підтвердили  правдивість того чуда. У наших днях Апостольська столиця запросила науковців провести лабораторні дослідження. Газета “Оссерваторе Романо” від 3 квітня  1971 року опублікувала висновки досліджень. Вчені стверджують, що кров – дійсно  людська кров, а тіло – дійсно людське тіло з тканин серцевого м’яза – міокарда. Та гостія і кров належать одній особі – це чудо вже триває 1200 років. Папи Лев Х, Клемент Х і Лев ХІІІ підтвердили правдивість чуда і культ почитання чудесної гостії з Ланчано.

    Друге чудо – подія з життя невідомого ієромонаха Петра з Праги (Чехія), але був в Італії. У період євхаристійних суперечок у ХІІІ столітті ієромонах Петро правив Службу Божу при головному престолі у церкві св. Христини у Болсена в 1263 році. І йому не давали спокою сумніви про правдивість Євхаристії. Він далі правив, і вимовляючи слова освячення над гостією, підніс її вгору. Неквашений хліб перемінився у живе тіло, що дуже сильно кривавило. Вістка про це  дійшла до Риму і Папа Урбан УІ , що перебував неподалік у місті Орвієто просив принести йому чудесну гостію. Сам місцевий єпископ ніс чудотворну гостію. Папа поспішив йому на зустріч. Зустрілися вони на мосту Сонця при в’їзді в Орвієто. Папа впав на коліна, щоб адорувати Євхаристійного Господа, криваве Євхаристійне Тіло, яке лежало на елетоні. Цей елетон зберігся для почитання вірних у соборі в Орвієто до нинішніх днів.

    Наступного року, в серпні 1264 року, Папа встановив свято Божого Тіла і попросив святого Тому з Аквіну написати службу свята. Пісні-гімни "О Салютаріс Гостія" і "Тантум Ерго", написані святим Томою. Церква визнала правдивість цих євхаристійних чуд і багатьох інших. І в нашому десятилітті вона визнала чудо кривавлячої Євхаристії у Венесуелі та  в інших місцях.

    Чудо, свідком якого я був, було десятим Євхаристійним чудом по рахунку в житті Юлії. Напочатку з’являлися на плівках фотоґрафій зображення Євхаристії або чаші на синьому тлі, в тому місці, де стояла статуя Богородиці в Нажу, але це було видно тільки на фотографіях, які робили люди. Потім кілька разів, коли Юлія причащалася, гостія перемінювалась у кривавляче тіло. У листопаді 1994 року архиєпископ Джованні Булайтіс, Папський  пронунцій в Південній Кореї, бачив як невидима рука ( св.Михаїла, як потім пояснила Юлія) клала велику гостію їй в уста. Невдовзі архиєпископ Булайтіс повернувся до Риму, щоб докладно доповісти Папі про події, свідком яких він був.

    31 жовтня Юлія розмовляла наодинці з Папою, а також  була присутня на Службі Божій, яку він відправляв. Коли Папа поклав гостію в уста Юлії, то вона вдруге перемінилась в живе Тіло дитячого серця.

    Богослови висловлювали ще інший сумнів, що перешкоджав сприйняттю цих чуд, а саме: яка їх мета? Тут мусимо запитувати у Самого Творця тих чудесних подій, а не Юлію чи мене. Бо хто ж ми є, - творіння, -  щоб розказувати Творцеві тих чудес, Ісусові в Євхаристії, що Він має чинити з євхаристійними чудами. Від великого співчуття до нас і до багатьох з тих, кому непереконливим видається католицьке вчення про Євхаристію, сам Ісус подає  небесне підтвердження, що Євхаристія є дійсно тілом і кров’ю Христа під видами хліба і вина. В Нажу Ісус спочатку подав нам чудо плакучої кров’ю статуї Богородиці, починаючи з 30 червня 1985 року, а тепер через євхаристійні чуда Він підтверджує правду католицького вчення про Євхаристію і одночасно підтверджує всі послання, які подає нам через Юлію. Небо суворо нагадує людству і закликає до покаяння, щоб ми повернулись до джерела божественного Милосердя поки ще не пізно. Небесні чуда, а особливо євхаристійні, - це останній заклик Божого Милосердя. Ісус по правді хоче прощати і спасати нас. В цю останню годину, коли світ втрачає віру, коли поширюється безбожність, -  над нашою землею зависають страшні кари. Особливо над тими, хто, не повіривши, себе називає католиком і християнином.

    Звертаючись до Юлії, Ісус докоряє священикам:”Якщо б Мої священики, які щоденно правлять Службу Божу, справді вірили і намагалися переживати Мою присутність усім своїм серцем, вони почали б жити захоплюючим і чудесним таїнством  Божої присутності. Численні душі були б освячені і почали б жити у Моєму милосердному Серці ласкою, що є понад будь-яку уяву”.

     Ісус оплакує наше розумування і брак живої любові: ”Багато священиків, які проповідують, що Я поправді живий в Євхаристії, що Я присутній Тілом і Кров’ю, душею і божеством, - самі насправді Мене не знають,”- завершує Ісус, - “Поспішайте, щоб жити життям побожним через молитву, жертви, покуту, щоб змогти осягнути повну перемогу. Чиніть діла покути за огидні гріхи богохульства. Майте милосердя до Мене і Я буду мати Милосердя до вас. Сучасне безладдя мучить мене. Воно ранить Моє Серце і безперестанку ранить Серце Моєї Непорочної Матері”.

     Юлія розповіла, що під час Служби Божої, яку правив Папа, Богородиця сказала:”Ті видимі зміни в сьогоднішній Євхаристії підтверджують, що Ісус прийшов до вас через жертву святої Євхаристії, яка є жертвою на Голгофі, щоб обмити гріхи світу у Його Найсвятішій Крові… Нехай всі знають, що Ісус Господь є дійсно присутній під час Жертвопринесення на Службі Божій.”

    Ми віримо, що кожна частиця і кожна краплина вина освячені, перемінюються у Тіло і Кров Господа.

    У Нажу сталось ще інше чудо. Першим чудом було, коли субстанція вина і хліба перемінилась у субстанцію Тіла і Крові Ісуса Христа. А друге - самі види хліба і вина перемінюються у види Тіла чи Серця і Крові, які також є знаками  присутності Христа в Євхаристії. Всі ці надприродні явища може здійснювати  лише Сам Господь  в Таїнстві Євхаристії.

    Ісус забажав перетворити  гостію - символ божественного хліба Життя - в символ  любові Його Серця. У ХУІІ столітті Христос об’явив Своє Серце св. Маргареті Марії Алякок, як об’явлення таїнства любові. У наші дні Ісус хоче об’явити нам Своє Живе Серце, що настільки нас полюбило і через ту об’яву власного Серця Він об’являє вічну і живу любов Пресвятої Тройці, яка віддає Себе нам через воплоченого Ісуса. Ісус – воплочене Слово Боже, повнота любові, наче одне велике серце.

    Його бажанням є перебувати в нас, і щоб ми перебували у Ньому, так як він перебуває в Отці, а Отець в Ньому у Своїй любові. І тим є Ісус в таїнстві Пресвятої Євхаристії.

    Сучасний італійський містик Марія Валторта (1887-1961) описує це таїнство любові у своєму творі "Поема про Богочоловіка". Вона  вкладає в уста святого Івана Богослова  натхненні Провидінням слова про таїнство Христа Воплоченого Сина Божого: "Ти перебуваєш в лоні Вогню Палаючого, віковічної любові Найсвятішої Тройці, Її природи, Її найглибшої сутності… Ти є другою особою невимовного таїнства, яким є Бог, яке я збагнув, тому, що Господь Сам мене наблизив до Себе… Ти – Син Божий, ти подібний до Отця. Ти – Бог, як і Дух Святий. Ти є центром  Пресвятої Трійці. Тому, якщо б Ти не був Любов’ю Отця і Любов’ю для Отця, тоді не було б Любові, Божественної Любові. І Божество не було б Триєдиним, бо Йому бракувало б основного атрибута Бога – Його Любові."

+ Роман Даниляк, титулярний єпископ Нісси
Рим, 1 серпня, 1999 р. В день Перенесення Чесного і Животворящого Хреста.

Літературне редагування мови – Галина Доманська, журналістка

 Back to Index       Top